 http://blogs.korrespondent.net/users/blog/irmakrats/a57926 Коли розпочинала свою підприємницьку діяльність, мала до мільйона кредиту, - слава Богу, до світової кризи - виплатити встигла. За рік до цієї ж кризи, колишній директор Лохвицького відділення банку «Фінанси та Кредит» пан Холод, мало не навколюшках, попросив взяти у кредит автомобіль під вигідний процент. Скажу чесно, довго не вагалась, та й набридло витрачати немалі гроші на таксистів, взяла «TOYOTA» RAV-4. Автомобіль коштував 260 тисяч гривень. У банківській установі взяла позику 180 тисяч гривень, різницю салону віддала відразу. Окрім цього, банк нав’язав саме свою страхову компанію, заплатила додатково 10 тисяч гривень, але коли в лобове скло влетів камінець, і воно тріснуло, - страхова компанія відмовилася його замінити, мотивуючи це тим, що скло коштує 3900 гривень, а вони покривають усі витрати лише при умові, якщо пошкодження коштує не менше ніж 4000 тисячі гривень. Після їхньої відмови, я у них лише чемно запитала: «То що? Мені зараз вийти з автівки, і добити коліном фару, яка коштує дві тисячі гривень? Вам цього буде достатньо?». В результаті, не захотіла витрачати часу на пусті розмови та слова, просто відмовилася від страхових компаній назавжди.
Два роки поспіль, кожного місяця сплачувала по 4000 гривень згідно договору. Завжди долучалася до усіх спонсорських програм міста Лохвиці, навіть у 2008 році увійшла в першу п’ятірку найщедріших меценатів, за що була нагороджена почесною подякую колишнім міським головою Надією Солонець. На День міста, зібравши усіх підприємців, Солонець сказала: «Я до усіх стукаю, прошу, благаю, дайте грошей, станьте спонсорами, давайте побудуємо капличку, і лише ця маленька дівчинка (на той час мені було 21 рік.) Ірма Крат, прийшла до мене у кабінет і незадоволено каже: «А чого ви мене ніколи не долучаєте до своїх ідей?! Я теж хочу фінансово допомагати місту!!! Чому ніколи не виходите зі мною на зв'язок!!! ». В результаті, якщо хтось буде проїжджати Лохвицею, то на самому в’їзді, з правого боку, стоїть моя побудована капличка, це я залишила людям спогад про себе. Наразі, вже давно в цьому місті не проживаю Повернувшись до Гадяча, де я й народилася, я вже мала власну газету «Свобода слова». Кредитний автомобіль завжди слугував, можна сказати, громадським транспортом для усіх. Ніколи його не жалкувала. Минулого року однопартійці попросили прийняти участь у виборах, балотуватися на міського голову. Партія не дала жодної копійки, спостерігачі, агітатори, усі фінансові витрати - відразу лягли на мої плечі. Благополучно вибори програла, із семи кандидатів здобула друге місце. Доки займалася виборами, вибилася із графіку по кредитному зобов’язанню. Потім, підігнавши справи, увійшла у графік. Не встигла все владнати, як до СІЗО потрапила близька для мене людина Репецький Євген, за підозрою в крадіжці конденсату. Померла рідна старша сестра, через недбалість лікарів. Грошей в касі не було, бо все було вкладене у товар. На емоціях, швидко заклала автомобіль, щоб заплатити адвокатові. Але і це ще не все, так вийшло, що я дізналася про те, що у тому ж СІЗО знаходиться сирота із Кобеляк Вікторія Санжарівець на яку повісили вбивство афганця. Змовчати не змогла, чисто по-материнські зайнялася цієї справою. Ніхто грошей на журналістське розслідування не дав. Все тягнулося із бізнесу, а це не мало-не багато - тисяч 20 гривень. Чесно, ніколи цього не рахую, головне що гроші пішли на хороше діло, і дівчину вдалося «вирвати» на волю. А от товариш, ще й досі в СІЗО, і й досі роблю все можливе, щоб його звідти витягнути. Один лишень мітинг під стінами ГПУ обійшовся тисяч в п’ять. Та, як кажуть, одна біда у дім не йде, у моєї подруги Наталії Бобровськой ( познайомилася, коли довелося їй вибивати групу інвалідності, щоб заробити дітям на хліб, вона пішла до сусіда, за 16 гривень пиляти деревину на циркулярці та випадково відрізала там собі шість пальців). Тож, її син побився із вчителем фізкультури, і вчитель був неправий. На хлопця завели кримінальну справу. А в нас так заведено, тільки-що, - усі до мене! Хоч хочу я цього, хоч ні, але так є . Довелося і цьому хлопцеві виділити із бізнесу на адвоката. І таких історій навалом, аби встигав розповідати, та хвалити сам-себе. Потім, щоб усі витрати, які «випали» із бізнесу повернути, вирішила купити старий будинок у місті Гадячі, зробити ремонт, і навесні продати за гарні гроші. Звісно, у цей час, знову вибиваюся із графіку, і домовляюся із керуючим банком паном Уманцевим, що навесні просрочених всього лише 12 тисяч гривень - погашу без проблем. Доки домовлялася, без мого відому у Лохвиці відбувся суд щодо мого автомобіля. Мене ж не запросили на жодне судове засідання, і навіть не повідомили, що дуже дивно. Пів області роз’їжджає на кредитних «Мерседесах», за які роками нічого не платять, і не думають платити, - їх не чіпають, у мене ж 3 місяці просрочки , - наче привід для того, щоб забрати автомобіль і знову віддати тим хто ніколи не платить, або ж продати своїм в двічі дешевше ніж взяти із салону. На сьогоднішнє число, я сплатила банкові 210 тисяч гривень, нагадую: взяла 180 тисяч гривень, автомобіль був оформлений в кредит у 2008 році на 7 років. Тобто, я ще три роки зобов’язана сплачувати, а це плюс 120 тисяч гривень для банку. Сьогодні ж, 17 лютого 2012 року, через не значну просрочку – 12 тисяч гривень, в 12: 00, серед білого дня, біля кафе «Велес» на мого водія «напало» 8 чоловік, як на якогось особливо небезпечно злочинця, відібрали ключі від автомобіля і зникли у невідомому напрямку. Як з’ясувалося, це працівники Гадяцької виконавчої служби, та обласне Полтавське СБУ. Я відразу телефоную до начальника Гадяцького відділення банку, запитую: що відбувається!?? Пояснюю, що автомобіль за безцінь продадуть «своїм», а доки він буде стояти на штраф-площадці, на мене ляжуть витрати не менше ніж 700 гривень за один день простою. Начальник банку пояснює, що і сам не розуміє, що відбувається, і що не давав команди виконавчій службі та СБУ відбирати автомобіль, і просить терміново приїхати до нього. Я відмовляюся, бо вже не вірю жодному його слову. У другій половині дня, телефонує начальник Полтавського СБУ і пояснює, що він також не знає звідки «ростуть ноги», і що це не вони зініціювали вилучення заставного майна, а Гадяцька виконавча служба чомусь активувалась. Працівник виконавчої служби у телефонному режимі запитує, чи є у мене меблевий магазин, і два будинки? Цинічно посміхаючись говорить, що якщо від проданого ними автомобіля не вистачить коштів на погашення кредиту, то і на решту майна накладуть арешт. Я у відповідь спокійно пояснюю, що дарую їм своє авто, але попереджаю, що цей подарунок вони запам’ятають на все своє життя. До речі, якщо пригадати банкові «Фінанси та кредит» їхні борги, то вони також розміщували в моїй газеті протягом 2008 року свою рекламу, але ще й досі за неї не розрахувалися, і не думають цього робити, хоча цих би грошей вистачило б, щоб увійти у графік, але ж за собою боргів ніколи не видно. Далі слухайте телефонну розмову із начальником СБУ – і робіть висновки в якій державі ми живемо. http://www.youtube.com/watch?v=uqpRHi4-Bbk&feature=youtu.be (Усі телефонні розмови довелося записати, щоб не говорили, що я маніпулюю, або перебільшую) P.S. «Якщо, хтось думає, що я дуже хвилююся з цього приводу – НІ! На цю секунду я думаю, як мені допомогти своєму колишньому працівнику газети в якого двохрічна дитинка сьогодні потрапила до реанімації, і про те, як мені вирішити фінансове питання товаришу, який, як і я, доки допомагав іншим, - «здобув» борг в 3000 гривень за комунальні послуги. Окрім цього, звернулася жінка із Кременчука, в якої рейдери забрали універмаг в центрі міста, і наразі, вона вимушена жити у Києві, щоб знайти захист, але й досі його не знайшла. У Миргородському районі у с. Остапівка рейдери відбирають семикілометровий ставок у підприємця. У самому ж Миргороді, взагалі жах, - замовне вбивство за 800 тисяч гривень, замовив - один із працівників правоохоронних органів, у в'язницю відправили ж не винного. А щодо самої мене?, - то я ще молода, і мушу пережити різні моменти у своєму житті, це мене буде лише загартовувати, і робити сильнішою! » Ірма Крат
|
